Так, КАС ВС в постанові від 15.11.2024 по справі №620/9415/23 вказав, що за правилами частин першої та другої статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Ключовим питанням у цій справі є підтвердження або спростування підстав для переведення засудженого до іншої колонії для відбування покарання у виді довічного позбавлення волі за заявою його та його матері, обґрунтованою віддаленістю місця розташування колонії, у якій наразі відбуває вказане покарання засуджений, до місця проживання його родичів. Воля позивача перевестися до іншої виправної колонії, наближеної до місця проживання його рідних, обумовлена бажанням підтримувати сімейні стосунки, що наразі є ускладненим через значну відстань.

ЄСПЛ визнає, що саме відповідні адміністративні органи влади уповноважені вирішувати порядок відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Саме до компетенції органів виконавчої влади у цій сфері належить вирішення заяв таких осіб щодо переведення, у випадках наявності виключних для цього підстав.

Проте, не менш важливим аспектом у цьому питанні є також і права засуджених, адже в силу конвенційних положень такі особи користуються всією повнотою прав і свобод людини і громадянина, за виключенням тих обмежень, які викликані позбавленням волі.

Отже, КАС ВС дійшов висновку, що при первісному визначенні місця відбування покарання засудженого має бути врахований критерій територіальної віддаленості такого місця до місця проживання особи до засудження або місця постійного проживання його родичів. Диспозиція статті 93 КВК України законодавцем визначена таким чином, що визначає врахування критерію територіальності при визначенні місця відбування покарання «як правило», тобто у переважній більшості випадків, і лише допускає виключення з такого правила.