Суд зобов’язав військову частину звільнити з військової служби особу, яку було мобілізовано попри бронювання

Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Такий висновок зробив П’ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 3 червня 2025 року у справі № 400/11496/24.

У цій справі суд виснував, що зобов’язання військової частини в особі командира в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу є ефективним способом захисту порушеного права та повного його відновлення.

За обставинами справи

Громадянин звернувся до суду з позовом до військової частини, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК в частині призову та скерування його для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини. Також просив зобов’язати військову частину виключити його зі списків особового складу військової частини.

На обґрунтування позову вказував, що на момент мобілізації він мав відстрочку від призову на військову службу, оскільки працював на підприємстві, визнаному критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення, яке забронювало своїх працівників від призову в установленому порядку, в тому числі і позивача.

Незважаючи на це, після прибуття до ТЦК та СП за відповідним розпорядженням, яке надійшло на підприємство, його було скеровано на ВЛК і в той самий день за наказом керівника ТЦК призвано та скеровано для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини.

Позивач зазначав, що оскаржуваний наказ начальника ТЦК про призов на військову службу під час мобілізації особи, яка має дійсну відстрочку та бронювання, є явно протиправним та незаконним, порушує права позивача, що і стало підставою для звернення до суду із цією позовною заявою.

Окружний адміністративний суд задовільнив позов.

Військова частина подала апеляційну скаргу, в якій зазначала, що:

• наказ начальника ТЦК і наказ командира військової частини є актами індивідуальної дії; чинним законодавством не передбачена підстава для звільнення військовослужбовця та подальшого виключення зі списків частини на підставі рішення суду (якщо це не відповідний вирок) або ж через незаконний призов ТЦК та СП військовозобов’язаних громадян України для проходження військової служби;
• зобов’язання військової частини звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу частини виходить за межі правовідносин між ТЦК й позивачем щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.

Позиція апеляційного суду

П’ятий апеляційний адміністративний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги та залишив без змін рішення адміністративного суду. В постанові суд зауважив таке.

Щодо скасування наказу:

• у разі видання суб’єктом владних повноважень, в цьому випадку начальником ТЦК, наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що він (позивач) фактично і зробив у цій справі, а тому застосування правових норм щодо оскарження індивідуально-правових актів є помилковим, тож доводи апелянта в цій частині є безпідставними;
• такий спосіб судового захисту, як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки, дає змогу запобігти в майбутньому порушенню прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП.

Щодо зобов’язання військової частини виключити зі списків особового складу:

• незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону;
• хоч Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби, як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби є безпосереднім наслідком наказу про мобілізацію, а отже, ефективним способом захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов’язання військової частини в особі командира цієї в/ч ухвалити рішення про звільнення позивача від проходження військової служби та виключення його зі списків особового складу;
• чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб’єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяють мобілізовувати працівника, який має відстрочку від проходження військової служби, та скеровувати його до військової частини.

Щодо доводів, що процедура призову військовозобов’язаного на військову службу за мобілізацією є незворотною

Колегія суддів не бере до уваги висновки Верховного Суду висловлені у постанові від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.

Висновок Верховного Суду про визнання процедури призову незворотною не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про непроходження ВЛК, а тому колегія суддів не вбачає підстав для взяття до уваги таких посилань апелянта.

«Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне й остаточне відновлення порушених із боку суб’єкта владних повноважень прав та законних інтересів», — констатував П’ятий апеляційний адміністративний суд.

Джерело: «Юридична практика»